Портретна галерея видатних діячів
Олег ? – 912 (за Лаврентіїв. літописом), 922 (за Новгород. першим літописом) – давньоруський князь, якому за літописами, Рюрик, вмираючи, передав у 879 опіку над своїм неповнолітнім сином Ігором і князювання у Новгороді. Мав велику дружину. Оволодів Смоленськом і Любечем (882), убив київських князів Аскольда і Діра (882), пізніше підкорив древлян, сіверян, радимичів. Після вдалого походу на Константинополь (911) заключив з Візантією вигідний для Русі договір.
Ігор (912-945). Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. За звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити бунтарів сплачувати данину. Лише після відновлення влади у своїх землях Ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи – торговельні чи теж грабіжницькі – на зразок тих, що проводив Олег. Коли у 941 р. розпалася мирна угода з Візантією, укладена Олегом, Ігор вирушив у морський похід на Константинополь. Для нього він закінчився катастрофою. За допомогою пальної суміші, що називалася “грецьким вогнем”, візантійці спалили руський флот, змусивши Ігоря до поспішної втечі. Внаслідок цього у 944 р. він мусив укласти дуже невигідну угоду з візантійським імператором. Того ж року Ігор спробував щастя на сході, і тут йому більше пощастило. Велике руське військо, зійшовши Волгою, пограбувало багаті мусульманські міста на Каспії та зі здобиччю повернулось до Києва. Князювання Ігоря закінчилося, як і почалося, повстанням древлян. Розлючені частими походами за даниною, древляни влаштували засідку, в якій і загинув Ігор зі своєю невеликою дружиною.
Ольга (бл. 890-969) – велика княгиня київська (945-957), мати Святослава Ігоревича. Після вбивства древлянами її чоловіка князя Ігоря 945 Ольга правила Київською державою під час неповноліття Святослава Ігоревича. Укріпила торгові і політичні відносини з Візантією, встановила порядок збирання данини та її розміри. У 955 (або 957) прийняла християнство. Канонізована православною церквою
Святослав (962-972). Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святослав був насамперед князем-воїном. Грушевський називав його козаком на престолі, а його бурхливе князювання влучно описував як велику авантюру. Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи. У 964 р. двадцятидворічний честолюбний Святослав розпочинає війну на сході. Його безпосередньою метою є підкорення вятичів – східнослов’янського племені, що жило на р. Оці, на землях, звідки походять сучасні росіяни. Після цього, попливши вниз Волгою, він громить волзьких булгар. Це призводить до гострої сутички з могутніми хозарами. У кровопролитній битві Святослав завдає поразки Хозарському каганату й стирає з лиця землі його столицю Ітіль на Волзі. Тоді він вирушає на завоювання Північного Кавказу. У 968 р. він погоджується допомагати візантійцям у війні з могутнім Болгарським царством. На чолі величезного війська він вдирається до Болгарії, знищує своїх противників і оволодіває багатими придунайськими містами, вибравши собі опорним пунктом місто Переяславець. По дорозі до Києва біля дніпрових порогів на розпорошені сили русичів напали печеніги і вбили Святослава. “Повість временних літ” оповідає, що печенізький хан Куря наказав зробити з його черепа кубок. Так закінчилися славні справи Святославові
Володимир Великий. Князь Святослав залишив трьох синів: Ярополка, Олега й Володимира. Князем у Києві і на цілу країну захотів стати Ярополк. Він побив молодшого брата Олега, який княжив у Овручі, а тоді Володимир, який сидів у Новгороді, рушив на північ за море до варягів і просив у них помочі. Варяги дали йому поміч, і він побив Ярополка та в 980 році став київським князем. Русі-Україні він прислужився настільки, що за його часів та ще потім, за його сина, Ярослава Мудрого, вона була найсильнішою державою за всі часи свого існування. Злучивши всі українські землі в одне ціле, князь Володимир забезпечив їх від ворогів. Він жив у згоді з сусідніми народами й державами, як-от з поляками, греками, болгарами, чехами й мадьярами. Клопіт мав тільки з печенігами, які раз у раз нападали від сходу і нищили села й міста. З ними зводив Володимир численні бої. Про бої є різні оповідання, а одне описує таку битву. Раз печеніги підійшли під самий Київ, і проти них вийшов Володимир з військом. А тоді вождь печенігів промовив до нього так: “Не проливаймо крові наших воїнів, але виберім зі своїх військ по одному силачеві: я одного, іти одного, і нехай вони стануть до двобою. Як твій мого поборе, то ми заберемося з України, а коли мій поб’є твого – тоді ми вас будемо три роки воювати”. Зажурився Володимир, чи знайде у своїм війську такого силача, щоб поборов страшного печеніга. Аж зголосився Кирило Кожум’яка, який шкіри виправляв, і сказав, що буде боротися з печенігом. Печеніг був страшенно високим і грубезний, а наш Кирило маленький, тож Володимир боявся, що не побере він печеніга. Але як Кирило зловив печеніга у свої руки, то в того лише кістки хряснули – такий Кожум’яка сильний був! Коли Кирило переміг велетня, тоді печеніги повтікали у степи, і вже Володимир мав з ними спокій. Забезпечивши Державу від зовнішніх ворогів, Володимир почав скріплювати її і зсередини. Щоб здобувати собі вірність і любов народу, Володимир не владарював сам-один, але прикликав на пораду старих
Дмитро Вишневецький
Народився в м. Вишневці на Волині в князівській родині. Набув великого досвіду в боротьбі з турками і татарами. Був черкаським і канівським старостою. У 1552 р. заклав укріплення на острові Мала Хортиця. У 1557 р. ця фортеця витримала 24-денну облогу татарського війська. Ходив у походи на турецькі та татарські фортеці Очаків, Ісламкерман та у Молдавію. У 1564 р. потрапив у полон до турків і був страчений за наказом турецького султана.
Іван Підкова
Третій кошовий отаман, який був прозваний так за надзвичайну силу, бо гнув, ламав і розривав підкови, неначе папірці. Відібрав у Туреччини Молдавію і став її володарем. На вищі посади в Молдавії він призначав своїх соратників. Після цього турецький султан став погрожувати Польщі війною, якщо вона не покарає Підкову. Хитрістю був заманений польським королем до Львова, ув’язнений там, а потім страчений.
Криштоф Косинський
Походить зі шляхетської родини Підляшшя, гетьман реєстрового козацтва. На Січі з’явився у 1590 р. і згодом серед січового товариства дістав ім’я “Заслуженого козака”, неодноразово виявляв мужність і військовий талант у боротьбі з татарами. Польський король надавав йому за службу маєток, але білоцерківський староста Я. Острозький не допустив його до цієї землі. Цей конфлікт послужив приводом до початку козацького повстання. Зібравши загін козаків, він вирушив проти панів, а згодом до них приєдналися селяни і городяни.
Северин Наливайко
Народився в місті Гусятин на Поділлі. Здобув освіту в Острозькій академії, де викладав його старший брат Дем’ян. Ходив у походи проти турків та татар, на Молдавію. Перебував на службі у магната Острозького, був свідком повстання Косинського. За наказом брацлавського старости А. Калиновського у Наливайка відібрали землю, а батька закатували. Згодом він залишає службу і створює озброєний загін. Йому на допомогу приходять запорожці разом з гетьманом Г. Лободою. Страчений 11 квітня 1597 р. у Варшаві.
Іван Федоров
Видатний друкар і книгодавець. Працював у друкарні в Москві, потім – у друкарні білоруського магната Г. Хоткевича. Останні роки працював на Україні: у Львові, у с. Дермані, в Острозі. Видав в Україні перші друковіна книги “Апостол” і “Буквар”. Заснував Острозьку друкарню, де під його керівництвом надруковано Острозьку Біблію. Брав участь у редагуванні та оформленні книг, писав передмови, був талановитим новатором у галузі поліграфічної техніки. Помер у 1583 р.
Іов Борецький
Український церковний, політичний і освітній діяч. Народився на Львівщині, навчався у Львівській братській школі, а потім за кордоном. Працював учителем, а потім ректором Львівської братської школи. У 1618 р. був обраний настоятелем Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. У 1620 р. висвячений митрополитом. Великі надії покладав на розвиток освіти та книгодрукування, заснував Київську братську школу і був її покровителем.
Петро Могила
Народився 1596 р. в сім’ї молдовського господаря, навчався у Львівській братській школі, а потім у європейських університетах. Служив у польському війську, брав участь у битві під Хотином, але згодом постригся в ченці. У 1627 р. затверджений архімандритом Києво-Печерської лаври, а 1632 р. – митрополитом Київським і Галицьким. Був видатним богословом і організатором. З його ім’ям пов’язана нова доба в історії Української православної церкви.
Самійло Кішка
Учасник морських походів проти турків та татар. Під час одного з них потрапив у полон, де перебував 25 років. У 1599 р. організував повстання українських невільників на турецькій галері, які, перебивши команду, повернулися в Україну. У 1600 р. козаки обрали його гетьманом. Домігся від польського короля скасування баніції (закону про визнання козаків поза законом), внаслідок чого козацтво було визнане як окремий суспільний стан. Помер у 1620 р.
Петро Конашевич-Сагайдачний
Походив зі шляхетського роду з-під Самбора в Галичині, навчався в Острозькій академії, згодом подався в козаки, де його обрали гетьманом. Своє прізвисько Сагайдачний отримав від слова “сагайдак” (колчан для стріл), бо вмів добре стріляти з лука. Захоплювався військовою справою, очолював походи запорожців на турецьку фортецю Варну (1605), на Кафу (1606), в Росію (1617), в Туреччину (1621), під час яких здобув славу полководця. Всі проблеми з польським урядом намагався вирішувати мирним шляхом. Брав участь у Хотинській війні на боці Польщі. Дбав про культурне піднесення України.
Тарас Федорович (Трясило)
Обіймав посаду корсунського полковника, а з 1629 р. – козацький гетьман. Навесні 1630 р. очолив повстання проти польської влади на Київщині та Полтавщині. Завдав поразки польським військам під Корсунем і здобув Переяслав, який польські війська так і не змогли відбити у повстанців. 20 травня 1630 р. влаштував полякам “Тарасову ніч”, знищивщи велику кількість ворогів, причому багатьох представників найшляхетніших польських родів. Після укладення Переяславської угоди (29.05.1630), яка підтвердила умови Куруківської угоди і збільшила реєстр до 8 тис., Трясило з частиною козаків відійшов на Запорожжя, пізніше намагався організувати нове повстання проти Польщі.
Іван Сулима
Народився на Чернігівщині в родині дрібного шляхтича. гетьман нереєстрових козаків, брав участь у походах проти турків та татар. У 1635 р. очолив повстання козаків, з якими захопив і зруйнував фортецю Кодак. Схоплений поляками і разом з іншими учасниками повстання страчений.
Павло Бут (Павлюк)
Гетьман нереєстрового козацтва, очолив повстання 1637 р. проти Польщі, закликав рішуче стати “за віру християнську і наші золоті вольності”. Його сподвижниками були Карпо Скидан, Дмитро Гуня, Семен Биховець. На допомогу козакам виступили загони селян та міщан Подніпров’я і Лівобережжя, але ці загони діяли роз’єднано і мали погане озброєння. Після програної битви під кумейками 6 грудня 1637 р. повстанці потрапили в облогу, і Бут вимушений був піти на переговори, де був підступно схоплений і пізніше страчений у Варшаві.
Яків Острянин
Один із керівників повстання 1638 р. проти Польщі. У 1633 р. обраний полковником реєстрового козацтва, брав участь у війні із московським військом (1634) на Сіверщині.після поразки Павлюка під Кумейками обраний нереєстровими козаками гетьманом, підняв козаків на повстання. Переміг польське військо у квітні 1638 р. під містом Говтвою, а у травні зазнав поразки під Лубнами. Разом із частиною козаків відступив на Слобідську Україну, оселився поблизу Чугуєва. загинув під час козацьких заворушень.
Дмитро Гуня
Походив ймовірно з козацької родини Київщини. Козацький гетьман 1638 р. Після поразки Павлюка під Кумейками вдалим маневром врятував козацький загін від розгрому. Очолив повстання 1638 р. після того, як Острянин пішов на Слобожанщину. Довго тримав оборону в урочищі Старці, але 7 серпня 1638 р. вимушений був скласти зброю.
Богдан хмельницький
Народився 1595 р в сім’ї чигиринського сотника Михайла хмельницького, навчався в Київській братській школі, а потім у єзуїтській колегії у Львові. був обдарований природним розумом і дуже освічений, знав 7 мов. Вступив до козацького війська, брав участь у військових походах проти турків та татар, у битві під Цецорою потрапив у полон. Після полону стає реєстровим козаком, бере участь в походах, спочатку обіймає посаду писаря, а потім сотника. Не раз їздив з козацьким посольством до польського короля, де відстоював інтереси українського козацтва. У 1647 р його заарештовано польською владою. Звільнившись, втікає до Запоріжжя, де у 1648 р. його обирають гетьманом.
Іван Виговський
Походив із старовинного шляхетського роду, закінчив Києво-Могилянський колегіум, служив у державних установах. У роки Визвольної війни був одним із найближчих соратників Хмельницького, генеральним писарем Війська запорозького. По смерті Хмельницького був наказним гетьманом при Юрії хмельницькому , а потім домігся одержання гетьманської булави. Проводив антимосковську політику, розгромив промосковське повстання козаків 1658 р., а також російські війська під Конотопом у 1659 р. Уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою. У жовтні 1659 р. на Чорній раді був усунений від влади і повернув гетьманську булаву Юрію Хмельницькому. Після цього перебував на польській державній службі. За наказом Павла Тетері був заарештований і розстріляний.
Юрій Хмельницький
Син гетьмана Б. Хмкльницького, здобув гарну домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії. Гетьман України в 1657р. та в 1659-1663 рр.. прагнув продовжити справу батька, шукав союзника, який гарантував би незалежність України. 27 жовтня 1659 р. уклав Переяславський договір з Росією, який істотно обмежував суверенітет України. 18 жовтня 1660 р. підписав з Польщею Слободищенський трактат, відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Польщі на правах автономії. У січні 1663 р. зрікається гетьманської булави і йде до монастиря. У 1670 р. Юрія захопили кримські татари і відправили до Константинополя. У 1677 р.він був звільнений і прибув до України.У зверненні до народу титулував себе “Князем сарматським та вождем Війська Запорозького”.Постійні безцільні кари і гноблення народу змусили турецького пашу заарештувати Юрія; він був привезений до Кам’янець-Подільський, засуджений до смертної кари і задушений, а труп його кинутий у воду. Це було наприкінці 1685.
Павло Тетеря
Походив зі шляхетського роду, мав гарну освіту, один із найвизначніших дипломатів часів Б. Хмельницького. Брав участь майже в усіх міждержавних переговорах, виїджав із дипломатичними місіями до інших країн. Гетьман Правобережної України в 1663-1665 рр. Підтримав похід Яна Казимира на Лівобережжя, намагаючись об’єднати Україну під єдиною булавою і зверхністю польського короля. Своєю політикою викликав невдоволення серед козаків, що призвело до повстання. Зазнавши поразки від повстанців, зрікається гетьтманства і виїжджає до Польщі, де згодом був отруєний.
Іван Брюховецький
Гетьман Лівобережної України в 1663-1668 рр. з 1648 р. перебував при дворі Б. Хмельницького, займався вихованням його сина Юрія, виконував дипломатичні доручення. 1659 р. обраний кошовим отаманом. Посів промосковську орієнтацію і цим забезпечив підтримку своєї кандидатури на гетьманство царським урядом. Засуджував політику козацької старшини, чим привернув на свій бік козацькі низи. Спроби припинити колонізаторську політику російського уряду були невдалими, тому політичний авторитет його починає падати. Щоб виправити ситуацію, він оголошує про розрив з Москвою.7 червня 1668 р. під час об’єднання військ Правобережної і лівобережної України лівобережні козаки розтерзали Брюховецького. Похований за наказом гетьмана Дорошенка в Гадячі з усіма гетьманськими почестями.
Петро Дорошенко
Народився в Чигирині 1627 р., був онуком гетьмана Михайла Дорошенка, навчався в Києво-Могилянській академії. Активний учасник Національно-визвольної війни українського народу. У 1665 р. став гетьманом Правобережної України, рішуче виступає проти умов Андрусівського договору, прагне до об’єднання Лівобережної і Правобережної України. У 1668 р. здійснив похід на Лівобережжя, де біля м. Опішня козаки проголосили його гетьманом обох берегів Дніпра. В умовах спровокованої сусідніми державами політичної боротьби пішов у березні 1669 р. на прийняття турецького протекторату. У розпалі народного обурення спустошенням України турецько-татарською та польською арміями складає гетьманські повноваження. У березні 1677 р. вивезений до Москви. Останні роки провів у своєму маєтку в с. Ярополче Волоколамського повіту.
Дем’ян Многогрішний
Народився в селянській родині під Коропом на Чернігівщині, брав участь у багатьох битвах Національно-визвольної війни. Був противником Андрусівської угоди, у 1668 р. призначений П. Дорошенком наказним гетьманом Лівобережної України. Під тиском старшини пішов на переговори з Москвою, що завершилися укладанням Глухівських статей і проголошенням його гетьманом Лівобережної України. Намагався проводити політику на захист державних інтересів України: домігся, щоб Київ залишився у складі Лівобережної України, намагався послабити політичну роль старшини, вів таємні переговори з Дорошенком про можливість переходу Лівобережжя під протекторат Туреччини. Виданий козацькою старшиною царському уряду, звинувачений у зраді, підданий жорстоким тортурам, засуджений до довічного ув’язнення, вивезений з родиною до Сибіру, помер у 1707 р. в Іркутську.
Іван Самойлович
Походив із родини священника, навчався в Києво-Могилянській академії, згодом вступає до козацького війська. Обіймав посади наказного полковника Прилуцького полку, Чернігівського полковника, генерального судді. У 1672 р. обирається гетьманом Лівобережної України й укладає угоду з російським урядом – Конотопські статті. У 1674 р. обраний гетьманом Лівобережної та Правобережної України. керував полками у війні проти туреччини в 1677-1678 рр. Відстоював державні інтереси у відносинах з Москвою. У 1687 р. очолював козацькі полки в Першому Кримському поході царських військ і був звинувачений у його невдачі, засланий до Тобольська, де й помер
Іван Сірко
Народився у слободі Мерефа на Харківщині. У 1646 р. воював на території Франції у козацькому загоні, який найняв уряд Людовика ХІY. Учасник Національно-визвольної війни. Виступив проти політики гетьмана І. Виговського, вів воєнні дії проти П. Тетері, мав суперечності з гетьманом І. Брюховецьким і П. Дорошенком. Провів ряд походів проти турків та татар. Найбільші з них: 1660-1661 рр. – походи на Крим; 1663 р. – два великі походи на Перекоп; 1667 р. – похід на Крим, змусив ханський двір переховуватися в горах; 1673-1675 рр. – походи на Очаків, Ізмаїл і Перекоп. Здобув всенародне визнання й безмежну вдячність, 15 разів обирався кошовим отаманом. Герой багатьох народих легенд, переказів, літературних творів, творів образотворчого мистецтва.
Іван Мазепа
Народився на Київщині 1639 р. в селі Мазепинці в сім’ї українського шляхтича. Навчався в Києво-Могилянській академії та єзуїтській колегії у Варшаві та Полоцьку, служив при дворі польського короля Яна ІІ Казимира, певний час перебував за кордоном, де вивчав іноземні мови, військову справу, дипломатію. Був одним із прибічників гетьмана Дорошенка, обіймав посади генерального писаря та генерального осаввула. Був гетьманом України з 1687 до 1708 рр., прагнув подолати наслідки руїни, об’єднати всі українські землі під владою одного гетьмана, зберегти українську державність, піднести господарське і культурне життя. Але неспроможність знайти підтримку серед населення і складність зовнішньополітичної ситуації завадили здійсненню його грандіозних планів. Помер у вигнанні на території Молдавії у 1709 р.
Семен Палій
Справжнє прізвище Гурко. Народився в містечку Борзна на Чернігівщині в міщанській родині. Навчався в Києво-Могилянській колегії, в 70-х роках ХYІІ ст. подався на запоріжжя, де відзначився військовими та організаторськими здібностями. Загін козаків, ним очолюваний, брав участь у розгромі турків під Віднем, за ці події отримав прізвисько “віденський богатир”. У 1685 р. разом з А. Абазином і З. Іскрою отримав дозвіл перейти на малозаселену територію Правобережжя. Під його проводом частина правобережжя фактично звільнилася з-під влади польської шляхти, тут було запроваджено полково-сотенний устрій. У 1699 р. польський уряд прийняв постанову про ліквідацію козаччини, що призвело до розгортання на Правобережжі національно-визвольного повстання під проводом С. Палія, яке поширилося на значну територію. Август ІІ звернувся до Москви з проханням допомогти придушити повстання. З цією метою війська І. Мазепи ступили на Правобережжя, зайняли Київщину і волинь. 1704 р. С. Палій був заарештований, засланий до Сибіру.
Пилип Орлик
Народився 1672 р. внеподалік Вільнюса, навчався в єзуїтському колегіумі та Києво-Могилянській колегії. Був управителем справ Генеральної військової канцелярії, потім генеральним писарем і найближчим радником І. Мазепи. Підтримав антиколоніальне повстання Івана Мазепи, після поразки в Полтавській битві вирушив разом з ним в еміграцю. По смерті Мазепи був обраний гетьманом. Між ним і козаками було укладено угоду “Пакти і Конституція П. Орлика”. У 1711 р. організував похід на Правобережжя, під час якого правобережні полки визнали його владу. Протягом 1711-1714 рр. робив спроби організувати антимосковську коаліцію. Був останнім гетьманом доби Гетьманщини, який поставив питання про створення незалежної Української держави. Помер у 1742 р. у Яссах.